Національні парки США. Великий каньйон (Арізона)

Стоячи на краю гігантської ущелини, яка розрізає навпіл гористе плато Колорадо, більшість туристів завмирає. Тутешні корінні жителі, індіанці племені паюте, називали це диво природи “Кайба”, що означає “гора, яку поставили на голову”. Космонавти, пролітаючи над Великим каньйоном, без зусиль можуть відрізнити його в навколишньому ландшафті. Безодня, глибина якої досягає 1800 метрів, виникла в результаті розмиву гірських порід плато водами річки Колорадо. Ущелина досягає 350 км в довжину, а її середня ширина становить близько 16 кілометрів.

Каньйон почав формуватися 65 млн. років тому. Тоді горотворчі процеси призвели до поступового підйому території сучасного плато. Але рівень русла річки Колорадо залишився незмінним. Мільйони років, в той час як висота місцевості продовжувала збільшуватися, річка розмивала під собою все нові і нові породи, викидаючи в Каліфорнійську затоку мільярди тонн піску та каменю. Глибина ущелини продовжує збільшуватися і сьогодні. Ще на початку минулого століття, до будівництва дамби Гувера, води Колорадо щодня проносили кілька мільйонів тон гірських порід.

[ad#banner]Рідкісний птах ризикне перелітати з одного краю ущелини до іншого. Більшість з них спускаються в глибину каньйону, пролітають над самою поверхнею річки, а потім, коли долетять до протилежної “стіни”, піднімаються вгору.

“Великий каньйон – це, напевно, найбільш значуща сторінка в історії Землі, написана і залишена нащадкам самою природою”. Так у середині ХХ століття написав відомий геолог Джозеф Круча. Це відповідає дійсності, адже Гранд-каньйон – це, напевно, єдине місце на планеті, де вчені з легкістю можуть простежити послідовність дванадцяти скельних формацій, які змінювали одна одну, а також їх еволюцію з доісторичних часів. Різнокольорові скелі склалися з шарів найрізноманітніших порід, які формувалися в різні геологічні епохи.

Походження найглибшого шару, магматичних сланців, приписують часам більше 2 млрд. років тому. Крім того, тут нерідко можна зустріти рештки скам’янілих рослин і тварин. Таким чином, Великий каньйон – унікальне джерело знань про давнину. Тут документовано не менше половини історії Землі.

Першими людьми, що прийшли в ці дивовижні місця, були пращури сучасних індійців. Вже близько 10 тисяч років тому вони заселили територію сучасної Арізони. Сторіччями древні племена кочували тут, займаючись збиранням плодів і полюванням. Пізніше вони перейшли до осілого засобу життя, засновували маленькі села і оволоділи землеробством. На території національних парків Арізони та Юти були виявлені залишки близько двох тисяч таких древніх поселень.

Серед європейців перший Великий каньйон відвідали іспанські конкістадори. Вони потрапили сюди в 1540 році. Три дні кілька сотень людей шукали по краях ущелини безпечний спуск. Але гігантська ущелина виявилося нездоланним бар’єром. Минуло цілих три сторіччя, перш ніж “білі” знову з’явилися в цій місцевості.

На краю ущелини встановлений пам’ятник одному із самих сміливих мандрівників, які кинули виклик самій природі. Джон Уеслі Пауелл, ветеран громадянської війни, що втратив руку під Шавлоу, організував сюди дві водні експедиції. Перша, подорож по річці Колорадо в 1869 році, тривала 98 днів. За цей час люди Пауелла подолали відстань у 1600 кілометрів, і однорукий майор увійшов в історію як один з першопрохідців Дикого Заходу. Навіть сьогодні важко собі уявити, як цим сміливцям у звичайних дерев’яних човнах вдалося подолати бурхливу течію Колорадо.

Перші кінозйомки, влаштовані у Великому каньйоні в 1911 році, дають нам змогу уявити, наскільки сміливими повинні були бути Паеулл і його товариші, щоб зважитися на таке плавання. За наступні 25 років було влаштовано не більше сотні сплавів по річці Колорадо. А потім сюди приїхала жінка на ім’я Джорджі Кларк. Вона подолала пороги на трьох з’єднаних між собою надувних плотах. Так молода американка випередила появу такого екстремального виду спорту, як рафтинг.

Сплав по річці Колорадо і сьогодні являє собою серйозне випробування, при чому не тільки для спортсменів, але і для матеріалів, з яких виготовляються човни. Здалеку спокійна й велична, насправді ця річка дуже швидка й бурхлива. Деякі пороги досягають 10 метрів заввишки. Плавання тут перетворюється на родео на дошці для серфінгу. “Біла вода” – так любителі екстремального спорту називають цей убивчо страшний шлях, де півхвилини здаються цілою вічністю.

Центром обслуговування туристів, яких після відкриття залізничного полотна, що веде в цю місцевість, стало поселення Гранд-каньйон. Завдяки своїм оригінальним будівлям, стилізованим під житла індійців, це поселення тепер визнано пам’яткою історії. Сьогодні для приїжджих влаштовані десятки готелів, турбаз і кемпінгів.

Найдавніше з будівель, що збереглися в окрузі, дерев’яне скромне житло Баки О’Ніла, журналіста та, за сумісництвом, шерифу, побудовано в 1890 році. Першим готелем тут став “Ель-Товар”, який відкрився через 15 років. Багато будови побудовані в стилі, який нагадує села місцевих індіанців Хопі, що, безумовно, додає екзотики зовнішньому вигляду поселення. Кам’яний оглядовий майданчик ідеально вписується в пейзаж. Його архітектура жодним чином не порушує природної краси місцевості. Звідси туристи можуть насолоджуватися одним з прекрасних пейзажів, створених природою.

“Вилазка” вглиб каньйону, яка вимагає величезних зусиль, це своєрідна подорож у часі. Геологи підрахували, що з кожним кроком вниз ми переносимося на 100 000 років тому, все далі в минуле нашої планети. Наважуючись відправитися в цю виснажливу екскурсію вузької стежкою, турист зобов’язаний пам’ятати дві речі. По-перше, слід прихопити з собою великий запас води: виснажливий шлях і спека знесилить навіть досвідченого мандрівника. А по-друге, мули не знайомі з правилами дорожнього руху, тому для загального спокою будемо вважати, що першими завжди проходять вони.

Через чотири кілометри шляху, ми потрапляємо на туристичну базу “Indian Garden Camp”. Туристи, які побували у цьому затишному куточку, зарослому зеленню, переконані: Великий каньйон – це не тільки приголомшливою краси скелі. Тут мандрівники можуть поповнити запаси води і, за бажанням, відпочити в тіні. Крім того, не зайвим буде чим-небудь підкріпитися, перш ніж продовжити тривалий шлях.

Але задля того, що можна побачити в каньйоні, варто витрачати сили на підйом. Серед цих червоних скель кожну хвилину відкриваються все нові й нові світи, сотні казкових країн. Не даремно, щоб побачити Великий каньйон в живу щорічно приїжджає понад 5 млн. чоловік. Багато хто з них, вперше побувавши у Великому каньйоні, могли б повторити слова великого дослідника природи Джона Мьюра, які він виголосив ще у XIX столітті:

“Можна було б пройти весь світ вздовж і впоперек, побачити безліч ущелин і долин, а потім усього лише раз подивитися на це неймовірне місце, Великий каньйон Колорадо, і відчути, ніби ти опинився на іншій планеті, ніби прокинувся після власної смерті на якійсь далекій зірці”.

СШАТравень 12, 20110 comments